Словник Української Мови
Буква
1. (вживається переважно з відмінковим відмінюванням) такий, що є відомим, знайомим, усім відкритий; відомий, знайомий.
2. (заст.) такий, що має певні відомості про щось; обізнаний, поінформований.
3. (діал.) такий, що має сумну, похмуру натуру або вигляд; сумний, похмурий.
Приклад 1:
), так і археологічні докази д. Завітневича не були стійні (вказаний ним похоронний тип звісний і далі на північ, в сіверянських землях). Поріччя Сули належало до сіверян, а лівого берега нижнього Дніпра не маємо поки що підстав зачисляти до їх колонізації.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”
Приклад 2:
Тілько в цьому кружку киянам прийшлось наткнутись на ворожий собі вплив, котрий ішов із польського Раппершвільського музею, де був тоді директором звісний д. Духинський, що писавсь завше під своїми працями: Prof. Duchinski de Кіef. Звісна теорія д. Духинського про тотожність русинів і поляків і про монгольство москалів.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”
Приклад 3:
Я потроху одсунувсь од познанського гостя, щоб положити кінець моїй ролі драгомана між такими двома синами «polskiej ojczyzny od morza do morza…» Перед тим чи незабаром опісля довелось мені розмовляти з гр[афом] Дзялинським на бенкеті, котрий давав членам з’їзду тодішній голова Києва, звісний багатир Демидов кн. Сан-Донато.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”