звісно

Приклад 1:
Я слухала їхні цікаві, дотепні й змістовні розмови (звісно, не до кінця мені тоді зрозумілі) й засинала, заколисана ними, на своїй, пристосованій під ліжко, чернігівській скрині. Можу засвідчити, що всі вони щиро переймалися подіями на фронті, раділи перемогам, жваво обговорювали питання про відкриття другого фронту і дії союзників — якоїсь роздвоєности, вимушености, що їх я могла б сьогодні передбачити, знаючи в усій повноті історію двобою двох тоталітарних режимів, обізнана з протилежними поглядами — хоча б із спогадами й щоденниками Г. Костюка, А. Любченка, Ю. Шевельова та ін., — моя дитяча свідомість не зафіксувала.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Наважуюся про це говорити навіть тут, у цьому зачарованому і вмираючому місті, де поставлено йому пам’ятники у вигляді дзвіниці Святого Марка і незліченних колон, у місті, де культ його присутній незримо, в генах і мимовільних поглядах, у місті, яке свого часу породи­ ло одного з найзапекліших жерців і великомучеників його, пана Ph, жорстокого культу — я маю тут на увазі, звісно, видатного сексте- рориста Казаллеґру, е-е, перепрошую, Казанову, з бурхливим життям якого пов’язано безліч нісенітниць, леґенд і не толерованих мною пересудів. Наважуюся говорити на цю драстичну тему з тієї простої причини, що моє ім’я нині широко шельмують завдяки моїм багатолітнім досліджен­ ням феномена пана Ph і все­ бічній обізнаності з кожним його проявом.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
— для неї вже безнадійно старі, оскільки вона, Любця, в душі залишилася шістнадцятилітньою юнкою, — але тому що Любця, — заки до Пилипа наблизилася Харитя, від присутности якої Любця розчинилася в повітрі, хоча звідти час від часу й долітали її пронизливі позивні сигнали, — грайливо чаклуючи Чоботаренка очима кольору розвареної перлової юшки, допитувалася, як він, Чоботаренко, рефлектує на онтологічну генезу еферемности трансцендентального логосу, що дифузує в апріорні феномени еманаційної ревеляції, котрі, sui generis, субстанціюються в перцептивні рефлектори інвективного раціо, — Чаплине пояснення апарату-лускавки зла просипалося в порожнечу повз Чоботаренкові вуха, а тут ще саме тієї миті, як Любця, неквапливо виважуючи склади інвентивного раціо, особливо звабливо випнула лише для гадючого ока дещо прив’ялі вустоньки, ними ніби простягаючи своєму ощасливленому співрозмовникові назустріч невидиму сливку, підпилий Степан Блажко (що його, звісно, ані трохи не виправдувало, бо який дідько велів йому в пристойному товаристві перебирати міру), — безцеремонно відгородивши ліктем від Чоботаренка віком ані трохи не погамовану Цірцею (так наче хто управнив шолудивого, ласого до неповнолітніх дівчаток Блажка, підтоптане хтиве опудало, на яке Любця й глянути не хотіла б, визначати, кому належить пальма вічної молодости! ), зажадав від Чоботаренка, — отак просто з місця, хоч нетільна телись!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”