Словник Української Мови
Буква
1. (у філософії, релігії) Висхідний рух душі до Бога, духовне піднесення, спрямованість до абсолюту; стан молитвенного єднання з божественною сутністю.
2. (заст., рідк.) Дія за значенням дієслова “звершити”; завершення, довершення чогось, здійснення.
Приклад 1:
356 Розділ 8-й ПЕРШИЙ ДОСЛІД, ЩО ВИПРОБОВУЄ СИЛУ ТАКОГО “ЗВЕРШИЛИСЯ НЕБО Й ..” Під цим історичним видом заховалось те ж, що й під тим: “(початку сотворив Бог…” Звершення, верх, кінець і початок є її саме. Яків, благословляючи, тобто творяч и фігурою божою Пін ікра, переносить на тім’я голови його силу пагорбів або Орських вершин, що з’являються з -під потопу, які утворюють вічність.
— Тютюнник Григорій, “Вир”