Словник Української Мови
Буква
1. Встановити вагу чогось, визначити, скільки щось важить.
2. Обдумати, всебічно обміркувати щось перед ухваленням рішення; взяти до уваги, прийняти в розрахунок.
3. (заст. та діал.) Підняти, підвісити або зрушити з місця щось важке; важелем дати на щось тиск.
4. (перен., рідк.) Надати чомусь ваги, значення; оцінити.
Приклад 1:
Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотня… (Журливо задумується.) А твоя верба?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
— i тому, тому, дорогенька, скоро так, то — радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна сексуальна жертва нацiональної iдеї, хоча, як гаразд зважити, то що тут такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим тепер, чим тепер так катуватися (колись мала одну, також неабияк патрiотично схарапуджену, товаришку, котра все нарiкала — мовляв, ми закохуємося не в мужчину, а в нацiональну iдею, — й скiнчила тим, що пройшлася кiлькарiчним демаршем по койках заморських дiдусiв, доки в котрiйсь не осiла‑таки, пiдчепивши бебi, — яке, не виключено, вирiсши, може, навiть вивчить українську мову, якщо, звiсно, захоче, а тимчасом його ма‑ма пiдробляє дешевими репортажами на українськiй “Свободi”, яку Клiнтон усе не збереться закрити, — витьохкує колись рiдною мовою з тими, наче пружини з матраца, випираючими чужинськими iнтонацiя‑ми, якi мають засвiдчити, що вона вже — бери вище! — не з нашого села: вирвалась!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Дика рожа задирлива, так само й глiд, i терен. А ясень, клен i явiр – гордовитi. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi. Така, здається, й я була торiк, але тепер менi чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лiсi зовсiм самотня… (Журливо задумується), А твоя верба? Таж ти її матусею назвала. Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати, а лiтом… бач, вона така суха, i все рипить, все згадує про зиму… Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня… У лiсi ж не самiї дерева, – таж тут багато рiзної є сили. (Трохи ущипливо). Вже не прибiднюйся, бо й ми чували про вашi танцi, жарти та зальоти! То все таке, як той раптовий вихор, – от налетить, закрутить та й покине. В нас так нема, як у людей, – навiки! А ти б хотiла?.. Раптом чутно голосне гукання дядька Лева. Г о л о с Гов, Лукашу, гов!
— Українка Леся, “Лісова пісня”