зваженість

1. Абстрактний іменник, що означає наявність ваги, тяжкості; фізичну властивість тіла, обумовлену земним тяжінням.

2. Переносно: властивість, яка характеризує стриманість, серйозність, глибину та обдуманість у думках, словах, вчинках або манерах поведінки; відсутність легковажності, поспішності.

3. У технічних та наукових контекстах — стан рівноваги, врівноваженості, збалансованості (наприклад, зваженість конструкції, зваженість аргументів).

Приклади вживання

Приклад 1:
Жертовність — і зваженість, тверезість (не лише в переносному, а й у прямому значенні) і ентузіазм, не тільки здатність відгукнутися на заклик, а й настроєність на конкретну дію. З якою ніжністю літні киянки, здавалося б, із зовсім не політизованих верств годували яблуками й пиріжками цих «дітей» із застудженими голосами.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Частина мови: іменник (однина) |