звати

1. Мати певне ім’я, прізвище, прізвисько або назву; називатися.

2. Називати кого-, що-небудь певним ім’ям, прізвищем, словом; давати назву.

3. Кликати, просити прийти, з’явитися куди-небудь або до кого-небудь, зазвичай голосом або жестом.

4. Запрошувати когось куди-небудь, запрошувати в гості.

5. (У пасивному стані) Бути покликаним, призначеним для чогось; мати покликання.

Приклади вживання

Приклад 1:
Ну, то скажи йому, як має звати, — уже ж не дядьком? Та хіба ж я що?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Ба навіть інтересну Зою, що її ймення всі, дякуючи Байроновій «Maid ot Athens[35]», швидко затямили, краще любили вони звати між собою епітетом «трапезундська вдовичка», а не «Зої»; а втім, її давно вже не було тоді в Туапсе. Так само, до речі сказати, вони й молодого хлопця Андропула, що вчився в Катеринодарській реальній школі, а тепер літував удома, ніколи не звали між собою на ймення, а мали його під прізвищем «яраліст», бо так вимовляла це слово його .
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
— все‑таки гостро, шампанськи збуджена жалюгiдно‑показною театральнiстю цiєї атмосфери дешевого грiха, стрясанням музики за тонкою стiнкою, якимось сливе що присоромленим поглядом жiнки, котра внесла тацю з напоями, — у ванькирчику для гоцалок запам’яталася молодесенька, либонь чи не вiсiмнадцятилiтня проститутка з розпущеним каштановим волоссям, вродлива тою до вогкостi яскравою, нескаламучено пiсенною вродою, котра ще трапляється мiж дiвчат на Волинi й Подiллю, — i, бiдняточко, п’яна як хлющ: “Слухай, — чiплялася, зачувши щось незвичне, — як тебе звати? А мене Майя.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: дієслово () |