Словник Української Мови
Буква
1. Той, хто вчинив зраду, порушив вірність кому-, чому-небудь; той, хто зрадив когось або щось.
2. Той, хто видає когось, повідомляє про щось іншим, порушуючи обіцянку чи довіру; той, хто діє нечесно щодо когось.
3. (у переносному значенні) Той, хто відступає від своїх переконань, ідеалів або спільної справи.
Приклад 1:
І раптом обличчя жінки змінилося, аж зморшки розгладилися, і вона молодим грудним голосом вимовила: «Зрадник!»… Після смерти матері 1963 року я втекла від світу десь на місяць до Криворівні, взявши з собою роботу. Жила в тих же Боцвінків у маленькій кімнатці за кухнею, сиділа за столом перед вікном наодинці з пишним карпатським краєвидом і писала передмову до творів Коцюбинського, які мали вийти у видавництві «Дніпро».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Потім цей зрадник сказав Ярополку: “Кияни посилають до Володимира, бажаючи тебе йому видати”, і радив йому втікати з Києва, бо “не маєш тут приязні до себе”. Ярополк, не відаючи зради його, послухався і втік з Києва, і зачинився в місті Рівному на Острі 823, а Володимир увійшов до a 157 b 823 Див.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”