зносити

Приклад 1:
«І во віки віків амінь!» — уже подумки докинув Федір, ухиляючися перед скринькою з проклямаціями, що її пожбурила в нього розпашіла дівуля, ладна проливати ріки чужої крови (до своєї власної, як Федір уже не раз пересвідчувався, усі геркулеси на словах виявляли надмірну чутливість, бож безкарно товктися в чужій душі значно легше, ніж зносити мікроскопічну подряпину на своїй). Скільки в людині енергії, і чому на кожному щаблі свідомости ця безлика енерґія, яка могла б так само бути й добром, від найменшого подуву заряджується чавуннозубим злом, руйнуючи все навколо себе і себе саму, спалахнуло в Федорі, коли він уже з віддалі глянув, як дівуля разом з мовчазним білявим хлопцем, дуже подібним до неї (зрештою, як тепер Федір роздивився, інші п’ятеро теж виглядали близнюками, ніби спільне фанатичне переконання єдиним ляпасом увібгало їх назад у вид, вимаґлювавши виборені від амеби до людини індивідуальні риси) визбирували в чотири руки розкидане майно (решта, — переважно довготелесі, з задовгими руками члени групи, — не сіпалася допомагати, зайнята податливішими перехожими й гучномовцями), посилаючи в той бік, де щез Федір, від ненависти фіялковий погляд, аж йому стало її шкода, не розумом (розум зневажливо ствердив: і чого воно так юшиться?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— її потрясло це слово, так легко вийняте з її власного словника, нiби вiн загодя знав, на якiй сторiнцi розкрити, — тим словом вiн вивiв на яв i так потвердив, устiйнив неомильнiсть її родового iнстинкту, що врубався тої першої ночi, впiзнавши: милий мiй, рiдний, хлопчику маленький, iди до мене, в мене, я обтулю, закрию тебе собою, я народжу тебе заново, так, разом, вiднинi й до кiнця, ну ясно ж, ми одружимось, та що там, ми вже одружилися, i в нас буде — син (“Родити тобi треба, — задихнувшись одривався од її губiв, не в змозi довше зносити цiлування навстоячки: — молока в тобi багато!” — в тому його, кошмарнуватому якомусь, — хоч вiн, спасибi, щадив її перед подробицями, вiдбуваючись болiсним жестом — долонями по лицю, як сухе вмивання: “Ат — митарства…”, — шлюбi — в нього був син, уже дорослий, студент, i, казали, страшенно славний пацан, вiд нього взагалi мали родитися хлопцi, такi речi вона визначала з мiсця, блискавичним наскрiзним знаттям, вiд дiвчини ще — з кожним мужчиною, геть i до всякої койки: хто з цим‑от буде, син чи дочка, — чия стать дужча), — бiлявеньке, з курчачо‑пушистим волоссям хлоп’ятко, що вже кiлька разiв являлося їй у снах, — покрутившись у безповiтряному просторi, потяглося, вхлипнуте яросною силою її пориву, — на нього: буде класний хлопчисько, як золото (i все строкате сум’яття прочитаних ними книг, його картин, її фор‑тепiано, Боже, як же багато всього нажитого й передуманого!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
I козаки кинулись лічити трупи та зносити поранених на край провалля. — А що, панове-товариші й друзі, — звернувся до тяжко-ранених Шрам, — чи волите тут лишитися межи німотою, бо нам брати вас з собою незручно, чи хочете, може, прогулятися в останній раз от з цієї скелі і спочити козацьким сном на долині?
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”