Словник Української Мови
Буква
1. (істор.) Назва великого багаття, яке розпалювали на початку весни під час давнього слов’янського обряду зустрічі весни та поминання предків; символізувало сонце, життя та відродження.
2. (поет., заст.) Вогонь, полум’я, жар.
3. (перен., книжн.) Джерело, вогнище чогось (наприклад, життя, боротьби, культури).
Приклад 1:
А перш за все виявляли честь божеству вогню й називали його своєю мовою як святу річ Зніч (Znicz), тому в найкращих містах і місцях, призначених для цього, по- стійно він горів, а для відправлення своїх обрядів приставляли жерця з помічниками. Якщо через якийсь випадок або недбалість вогонь згасав, то цих помічників карали смертю.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”