1. (у філософії, особливо в екзистенціалізмі) стан повної внутрішньої рівноваги, спокою та незалежності від зовнішніх обставин, коли людина перестає бути об’єктом впливу зовнішніх сил або власних пристрастей; внутрішня свобода, досягнута через усвідомлення абсурдності буття або відчуження від світу.
2. (у психології) стан емоційної відчуженості, байдужості, втрати здатності до співпереживання або сильного емоційного реагування на подразники, що часто є наслідком психологічного захисту, травми або втоми.