знеособлення

1. Позбавлення індивідуальних рис, уніфікація, приведення до однакового, безликого виду; процес, коли щось втрачає свої особливі, характерні ознаки.

2. У філософії та психології — стан втрати особистісної цілісності, відчуття відчуження від власних думок, емоцій або дій, що супроводжується відчуттям нереальності себе або навколишнього світу.

3. У літературознавстві та мистецтві — художній прийом або стильова риса, що полягає в усуненні індивідуального, суб’єктивного начала, зображенні явищ у відстороненому, об’єктивізованому вигляді.

4. У праві та бюрократичній практиці — розгляд людини не як конкретної особистості, а як безособового представника певної категорії, номера або функції.

Приклади вживання

Приклад 1:
Людині посттоталітарної спільноти після десятиліть знеособлення, нав’язування комплексу «гвинтика», балансування між страхом (реальним) і ентузіазмом (навіюваним), вироблення звички, що стала другою натурою, приховувати справжнє, питоме, своє і розчинятися в колективній свідомості (чи несвідомості) — такій людині нелегко набути постави прямостояння. Сергій Аверинцев у своєму зверненому до молоді есеї «Тривоги і надії» писав: «Випростатися — на ділі не тільки безхмарна радість, а й випробовування… Почати випростуватися — і наштовхнутися на перешкоду — куди болючіше й прикріше, ніж звично ходити не розгинаючись.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Частина мови: іменник (однина) |