1. Неохоче, без бажання, через силу; з примушенням, з неохотою.
2. (Уживається також як прислівник-частка) Виражає небажання, неохоче ставлення до дії; насилу, ледве.
знехотя
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 2:
I — як об мур без пробоїн, от пiд такi хвилини, певно, його дружина й шпурляла в нього ножами, про що раз був обмовився знехотя, — премиленько, нiчого не скажеш, родинний спорт української iнтелiгенцiї: i що, свербiло спитати, не влучила? Натомiсть силкувалася бути розважливою: слухай, я ж не кукла на шнурку, що ж ти так, — визвiрявся спiдлоба, зiгнутий над столом, мов розмотуючи димнi кiльця злоби: “В менi просто багато речей убито!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
— спитав знехотя батько. — Оддати, щоб вiн узяв та розмантачив працею-кривавицею зароблене добро?
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Частина мови: прислівник () |