Словник Української Мови
Буква
1. Явище або подія, яку тлумачать як ознаку, попередження або провісник чогось важливого, переважно майбутнього (часто у релігійному або містичному контексті).
2. У християнстві — образ, ікона або хоругва з зображенням Ісуса Христа, Богородиці або святих, що використовується під час хресних ходів та інших релігійних церемоній.
3. Застаріле та поетичне позначення прапора, стяга, бойового знамени як символу війська, полку або держави.
Приклад 1:
У небі стояли злі знамення: біла мітла, червоний меч, що показував на схід. Але найдужче вдарила Юрка Хмельницького звістка, що на лівому березі обрано гетьманом переяславського полковника Якима Сомка.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
У всіх цієї землі межах (terminus – знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого поча тку і є земля обітована. “Це не промови, не слова…” й ін.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Такі фігури, що таять у соб і таємну силу, пішли від грецьких мудреців: emblemata, hieroglyphica А у Біблії називаються: чудеса, знамення, путі, сліди, тінь, стіна, двері, віконце, образ, межа, печать, посудина, місце, дім, місто, престол, кінь, херувим, тобто колісниця, й ін… Вони і с скотина, звірі, птахи, чисті й нечисті, а Біблія є ковчег і рай божий, простіше кажучи – звіринець. “Насадив господь Бог рай у Едемі, на сході”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”