1. Учасник змови, таємної угоди проти когось або чогось, зокрема проти державної влади.
2. (заст.) Той, хто разом з іншими укладає угоду, договір; контрагент.
змовник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Ні, він дивиться, як змовник, а зачарований хто інший… Великий геній, бо сотворив сонату не для місяця, а для людського серця. І те серце зробило з неї ужиток… Одне серце грає її, а друге слухає… Слухало її тоді, слухає її й тепер.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Частина мови: іменник (однина) |