Словник Української Мови
Буква
1. Міфічна істота, що має риси змії (величезне тіло, покрите лускою, іноді з крилами, кількома головами), яка часто вміє дихати вогнем; указівка на злу, хижу сутність.
2. У народних казках та легендах: чарівна істота, яка може приймати людську подобу (наприклад, Змій Горинич), часто викрадає людей, зокрема дівчат, і є ворогом героїв.
3. Переносно: про злу, підступну, жорстоку людину.
4. Застаріла назва повітряного змія (дитячої іграшки).
5. У астрономії: те саме, що сузір’я Дракона.
Приклад 1:
Зелена ніч рослин душна екстазою знемоги, у скорчах розкоші кущі, коріння й пальці й листя насіння вибухає, й місяць коле землю рогом, аж згасне днем закритий, що, мов змій, за ним іскриться. Коріння в черепах мерців сукате й соковите, життя встромляє свердли гудзуваті в кубла смерті, і дуб прискакує до дуба — два боги сердиті, ударивши з розгоном в пні, сплітаються уперті.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
В конец сего: Испусти змій за оюеною из уст своих воду, яко рЪку, да ю в pls ,Ѣ потопит. Той сотрет тебЬ главу.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
[268] Можливо, цей образ навіяно статтею Спиридона Палаузова «Иоанн Гус и его последователи», в якій сказано, нібито гусити стверджували, що імператор Сигізмунд — той самий червоний змій, про якого сказано в Апокаліпсисі (Апокаліпсис 12:3). [269] «Te Deum laudamus» («Тебе, Боже, хвалимо» — ëàò.)
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”