зло

1. Філософсько-етична категорія, що означає негативний, руйнівний, аморальний початок, протилежність добру; утілення вчинків, явищ або сил, що завдають страждання, руйнують моральні норми та завдають шкоди.

2. У релігійному контексті — персоніфікована ворожість до Бога та людини, часто втілена в образі Сатани або Диявола; абсолютний носій порочності та спокус.

3. Конкретна подія, дія або явище, що спричиняє страждання, горе, лихо, матеріальну чи моральну шкоду (наприклад, воєнне лихо, стихійне лихо).

4. У розмовній мові — погана, шкідлива, згубна якість чогось; те, що завдає неприємностей (наприклад, “зло дня”).

Приклади вживання

Приклад 1:
Зоря на промінь сперлась, мов на кий, стоїть над яром, де борсуком у лігві зло сховалось і притихло. Чадять урочища мокравин, цвіль кадить рудим пожаром, а ніч, як чорний буйвол, в рогах місяць — шерсті віхоть.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
Властиво, про цей апарат-лускавку, яким так легко унедійсню- вати зло, Чапля уперше заговорив до Чоботаренка ще тоді, як Пилип, щойно залишивши Архипчука з Остапом Купкою, зважував, кого запросити до танцю: Лесю чи Марту, аби не чути поруч дедалі настирливішого стегна підтоптаної Любці Деримухи, котрій її підтоптаність не тільки не заважала, а й ніби дедалі більше узаконювала енергійні залицяння до хлопців удвоє або й утроє (отруйні жіночі пащеки, котрі не скупилися за відповідної нагоди додати Любці одну, другу зайву десятку) молодших від неї, бо, як висловлювалася сама Любця, сорокалітні чоловіки, які щоразу рідше траплялися на її тернистому на внутрішні збурення й розчарування життєвому шляху, аж Любця заради поширення поля діяльности мусіла була записатися на вищі студії, — інші це роблять, а чим вона гірша від інших? — для неї вже безнадійно старі, оскільки вона, Любця, в душі залишилася шістнадцятилітньою юнкою, — але тому що Любця, — заки до Пилипа наблизилася Харитя, від присутности якої Любця розчинилася в повітрі, хоча звідти час від часу й долітали її пронизливі позивні сигнали, — грайливо чаклуючи Чоботаренка очима кольору розвареної перлової юшки, допитувалася, як він, Чоботаренко, рефлектує на онтологічну генезу еферемности трансцендентального логосу, що дифузує в апріорні феномени еманаційної ревеляції, котрі, sui generis, субстанціюються в перцептивні рефлектори інвективного раціо, — Чаплине пояснення апарату-лускавки зла просипалося в порожнечу повз Чоботаренкові вуха, а тут ще саме тієї миті, як Любця, неквапливо виважуючи склади інвентивного раціо, особливо звабливо випнула лише для гадючого ока дещо прив’ялі вустоньки, ними ніби простягаючи своєму ощасливленому співрозмовникові назустріч невидиму сливку, підпилий Степан Блажко (що його, звісно, ані трохи не виправдувало, бо який дідько велів йому в пристойному товаристві перебирати міру), — безцеремонно відгородивши ліктем від Чоботаренка віком ані трохи не погамовану Цірцею (так наче хто управнив шолудивого, ласого до неповнолітніх дівчаток Блажка, підтоптане хтиве опудало, на яке Любця й глянути не хотіла б, визначати, кому належить пальма вічної молодости!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
VI Поп­ра­ли дівча­та со­роч­ки, зло­жи­ли на віз, зе­ле­ною па­ху­чою тра­вою прик­ри­ли, посіда­ли й поїха­ли до­до­му, свіжі да ве­селі; ще­бе­чуть як ластівки. Іще да­ле­ко не доїхав віз до сот­ницько­го дво­ра, а в дворі вже чут­но бу­ло, що вер­та­ються.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Частина мови: іменник (однина) |