журно

1. (вживається переважно в поетичній мові) Сумно, з журбою; викликаючи почуття ніжності та легкого смутку.

2. (заст.) Термін, що позначає один із станів душі в українській філософській та психологічній традиції, близький до поняття “журба”, але часто з відтінком задумливості, тихої печалі або ностальгії.

Приклади:

Приклад 1:
Весь час тримаючи Катрине заплакане обличчя в схвильованій душі, він журно розглядав усе, що бігло назустріч, давно не бачене і вже напівзабуте. Може, не так напівзабуте, як змінене, якось чудно перейнакшене.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”

Приклад 2:
Коли Зиммель пiшов, оддзвенiв шпорами, Марiя лукаво спитала: — А все-таки й тобi журно? Вадим сказав: — Звичайно, журно.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Приклад 3:
Вадим сказав: — Звичайно, журно. Але… ти мене розумiєш… Вадим сухо й гостро дивився на вугiль.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”