1. (лінгв.) Окремий звук мови, що розглядається як фізичне явище без урахування його мовної функції; одиниця фонетичного рівня мови.
2. (заст., поет.) Звук, шум, гуркіт, гомін, що лунає, розлягається; звучання.
згук
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Над лісом розлився дивний спокій, а дзвін гув та дрижав над шпилями, тричі одбиваючи свій згук. Кайдаш сидів, мов дерев’яний, і на його лиці розливався якийсь смуток та жаль.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 2:
Он зiрвався один яскравий згук i впав мiж ниви червоним куколем. Я вже бiльше нiчого не годен слухати.
— Невідомий автор, “178 Intermezzo Mikhailo Kotsiubinskii”
Приклад 3:
Зняв кулак угору, i крiзь затисненi зуби вилетiв якийсь пiвзвiрячий згук лютостi й зненавистi! Повернувся i пiшов швидко-швидко.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Частина мови: іменник (однина) |