1. Який перебуває в стані здивування, раптового відчуття несподіваності від чогось; той, що виражає таке відчуття.
2. (У переносному значенні) Який викликає подив своєю незвичністю, неординарністю; дивний, несподіваний.
здивований
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Властиво, він, сатана, не ябияк здивований, звідки в Наумика аж такі дрібнобуржуазні атавістичні забобони? Хіба він, Наумик, як музика, не мусів би насамперед думати про музику, а не про якесь там нудярське, кретиністичне добро, від однієї згадки про яке тягне накласти на себе руки?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
А здивований чередник вирячує на нього очі… Коли це приглянувсь він… і ох-ох!! Mais c’etait un bouc, parbleu!..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Андрiй перевiв здивований погляд на Маланку. Але Маланка була вже не свята й не божа.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: прикметник () |