збурення

1. (фіз.) Відхилення фізичної величини від середнього або рівноважного значення; коливання.

2. (мед., фіз.) Порушення нормального стану, функціонування організму, органу або системи; розлад.

3. (перен.) Сильне хвилювання, душевний неспокій, тривога.

4. (геол.) Порушення первинного залягання гірських порід тектонічними процесами.

5. (тех.) Дія за значенням дієслова “збурити”; руйнування, розкопування (наприклад, ґрунту).

Приклади вживання

Приклад 1:
— й розпікала Федора, хоча він дружив з Леонидом Онищуком, остаточно збабілим від горілки і, щонайменше удвічі грубшим від Рафаеля, — якби людина розмножувалася діленням, як амеба, з Онищука вийшло б із п’ятеро ставних хлопців — однак Онищукова зовнішність Федора ані трохи не роз’ятрювала, навпаки, біля Онищука він завжди чувся надиво затишно, ба більше, коли йому траплялося прийти лютим до Онищука, за кілька хвилин ця лють безслідно випаровувалася, хоча Онищук ніколи не пробував ані заспокоювати, ані навчати життя, взагалі ніколи не ліз до Федорової середини, самою своєю присутністю випрасовуючи душевні збурення, — натомість Рафаелеві — і зовнішність, — властиво, ця зовнішність якраз і була тією проектованою назовні унутрішністю, яка доводила Федора до нападів ядухи, — і спосіб висловлюватися, — тягучий, чорний лакричник, що гофрованими жмутками струмував з Рафаелевого трубчастого писка, — і спосіб висловлюватися, — суцільні ходилиці: підскоки, присідання, піруети, — і взагалі саме, нехай і яке незначне випромінювання Халявиного єства негайно вичакловувало з Федора демонів, про існування яких він і не здогадувався, — як тоді в Ігоря, коли Рафаель його так роз’юшив, хоч Федір того, — принаймні йому так здавалося, не показав з виду, бо його, щойно блискавка пройшла мозком, опав страх, що він, Федір, уперше в своєму житті засумнівався, — навіть згадка про те згодом кидала його в розпач, шо він міг бодай на мить впустити в груди таку гідру, — чи вбивство — завжди злочин, прірва, з якої не видряпатися, — вистачало йому мимохідь зиркнути на сердечком викраяні вуста серед масної, дебелої Рафаелевої перепічки-обличчя), навіть коли Халява висловлював те, що й Федорові у спільному напрямку вкладалося в подібні думки, прошиває йому нутрощі ножицями, хоч він і пильнував, аби цього не виявити надто уїдливою заувагою чи дією, мого згодом не можна було б уже направити, бо в присутності рафаеля у Федорові вимикалися внутрішні гальма, і його мозок, наче в дитинстві: виросту, удосталь натовчу тебе, і голову відірву, і ноги повисмикую! — заливають дедалі болючіші способи тілесних покарань для Халяви, і йому ледве вдавалося спинити цей диявольський шабаш, як свяченою водою, відкроплюючися безнастанними нагадуваннями, чи ж дійсно Рафаель винний у тому, що він, Федір, хворобливо реагував на все, що той говорив?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Властиво, про цей апарат-лускавку, яким так легко унедійсню- вати зло, Чапля уперше заговорив до Чоботаренка ще тоді, як Пилип, щойно залишивши Архипчука з Остапом Купкою, зважував, кого запросити до танцю: Лесю чи Марту, аби не чути поруч дедалі настирливішого стегна підтоптаної Любці Деримухи, котрій її підтоптаність не тільки не заважала, а й ніби дедалі більше узаконювала енергійні залицяння до хлопців удвоє або й утроє (отруйні жіночі пащеки, котрі не скупилися за відповідної нагоди додати Любці одну, другу зайву десятку) молодших від неї, бо, як висловлювалася сама Любця, сорокалітні чоловіки, які щоразу рідше траплялися на її тернистому на внутрішні збурення й розчарування життєвому шляху, аж Любця заради поширення поля діяльности мусіла була записатися на вищі студії, — інші це роблять, а чим вона гірша від інших? — для неї вже безнадійно старі, оскільки вона, Любця, в душі залишилася шістнадцятилітньою юнкою, — але тому що Любця, — заки до Пилипа наблизилася Харитя, від присутности якої Любця розчинилася в повітрі, хоча звідти час від часу й долітали її пронизливі позивні сигнали, — грайливо чаклуючи Чоботаренка очима кольору розвареної перлової юшки, допитувалася, як він, Чоботаренко, рефлектує на онтологічну генезу еферемности трансцендентального логосу, що дифузує в апріорні феномени еманаційної ревеляції, котрі, sui generis, субстанціюються в перцептивні рефлектори інвективного раціо, — Чаплине пояснення апарату-лускавки зла просипалося в порожнечу повз Чоботаренкові вуха, а тут ще саме тієї миті, як Любця, неквапливо виважуючи склади інвентивного раціо, особливо звабливо випнула лише для гадючого ока дещо прив’ялі вустоньки, ними ніби простягаючи своєму ощасливленому співрозмовникові назустріч невидиму сливку, підпилий Степан Блажко (що його, звісно, ані трохи не виправдувало, бо який дідько велів йому в пристойному товаристві перебирати міру), — безцеремонно відгородивши ліктем від Чоботаренка віком ані трохи не погамовану Цірцею (так наче хто управнив шолудивого, ласого до неповнолітніх дівчаток Блажка, підтоптане хтиве опудало, на яке Любця й глянути не хотіла б, визначати, кому належить пальма вічної молодости!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Це вже не були провали в тяглості; не були збурення впорядкованості, викликані аберацією розуму; не були семантично-семіологічні сейсмокардіограми. Все видавалося набагато гіршим: секвенція перестала бути секвенцією, тобто sequentia — послідовністю, впорядкованим повторенням однієї теми на різних ступенях розвитку.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”

Частина мови: іменник (однина) |