Словник Української Мови
Буква
1. Привести когось або щось у стан активності, руху, діяльності; викликати, пробудити.
2. Викликати в собі або в іншому якесь почуття, переживання, думку; породити.
3. Розбудити когось із сну; примусити прокинутися.
4. (у фізіології) Викликати реакцію в організмі або окремому органі подразненням нервових закінчень; стимулювати.
Приклад 1:
боялася збудити його.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
мiсяцях, в iншiй країнi й на iншому континентi, в нiч останньої сварки в кiмнатi закинутого в мiжгiр’ї мотелю, — спершу тупцялись, курячи, на дерев’янiй галереї, борюкалися стишеними, щоб нi‑кого не збудити, голосами, далi прошкували — вже на повну гучнiсть, нiби пiдняття голосу автоматично запускало в хiд i ноги, — через паркiнг‑лот, мiж полискуючих проти мiсяця тюленячими боками автомобiлiв, зупинка — протистояння, очi в очi — спалах! — шабельний зудар!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Нарешті увійшла особа, одягнута трохи подібно до гуцульського, і сказала мені чистою рускою мовою: «Велілисте, паночку, збудити вас о шостій годині?» Таки знайшов я русина в Сігеті; то був Hausknecht[36]. На другий день не він мене, а я його збудив о 6-тій годині.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”