Словник Української Мови
Буква
1. Засіб або пристрій, призначений для ураження живих цілей, пошкодження споруд, техніки тощо під час бойових дій, полювання або самозахисту (наприклад: вогнепальна зброя, холодна зброя).
2. Сукупність різних видів таких засобів озброєння (наприклад: зброя масового ураження, стрілецька зброя).
3. Перен. Дієвий засіб, спосіб боротьби або впливу в якій-небудь галузі діяльності (наприклад: зброя критики, зброя сатири).
Приклад 1:
На личку білий, на вроду милий, золотий волос по вітру має, а срібна зброя в рученьках сяє… Ви ж про Царівну мали. Та зажди!..
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Не секрет, що в кримінальних сюжетах сучасної серіально-блокбастерної продукції жертви волають про допомогу вкрай рідко і майже ніколи не кричать «Допоможіть!» Сучасні способи повідомити про напад різноманітні, та здебільшого суто технологічні: «гарячі номери» мобілок, газова зброя, електрошок, кнопка виклику охорони тощо. І справа тут не в розмаїтті асортименту технічних засобів, а в тому, що з відходом ковбасно-совкової парадигми об’єктам нападів та зазіхань справді є що втрачати, а коштовності, гроші та предмети розкоші перейшли з категорії SF-реквізиту в розряд реальних побутових речей.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 3:
Ви вмiєте iнакших, що їх нiхто не вмiє. Ну, то слухай: Я про Царiвну-Хвилю розкажу. (Починає спокiйним, спiвучим, розмiрним голосом). Якби нам хата тепла та люди добрi, казали б ми казку, баяли байку до самого свiта… За темними борами, та за глибокими морями, та за високими горами то єсть там дивний-предивний край, де панує Урай. Що в тому краю сонце не сiдає, мiсяць не погасає, а яснi зорi по полю ходять, таночки водять. Отож у найкращої Зорi та знайшовся син Бiлий Палянин. На личку бiлий, на вроду милий, золотий волос по вiтру має, а срiбна зброя в рученьках сяє… Ви ж про Царiвну мали. Та зажди!.. От як став Бiлий Палянин до лiт доходжати, став вiн собi думати-гадати, про своє життя розважати: “З усiх я, – каже, – вродою вдався, а ще ж бо я долi не дiждався. Порадь мене, Зiрнице-мати, де менi пари шукати: чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князiвством, чи межи простим поспiльством? Що хiба яка царiвна та була б менi рiвна…” (Починає дрiмати). От i пiшов вiн до синього моря, i розiклав на березi перлове намисто… Вiдай, ви, дядьку, щось тут проминули. Хiба?.. Та ти ж бо вже не заважай! …От i розбiглася на морi супротивна хвиля, а з теї хвилi вилетiли конi, як жар, червонi, у червону колясу запряженi… А на тiй колясi… (Змовкає, зложений сном). Та й хто ж на тiй колясi був?
— Українка Леся, “Лісова пісня”