1. У стані збентеження, розгубленості, з внутрішнім замішанням, нерішучості через несподіваність, сором, здивування або інші сильні почуття.
2. Виражаючи збентеження, свідчачи про нього (про вигляд, поведінку, мову тощо).
Словник Української Мови
Буква
1. У стані збентеження, розгубленості, з внутрішнім замішанням, нерішучості через несподіваність, сором, здивування або інші сильні почуття.
2. Виражаючи збентеження, свідчачи про нього (про вигляд, поведінку, мову тощо).
Приклад 1:
Я збентежено принишк. Мене вразило навіть не те, що научителька знала моє прізвище, а невиразне усвідомлення того, що саме зараз відбувається щось страшенно важливе, що я мушу сконцентрувати всі свої чуття, всю інтуїцію і віру, бо це message, безсумнівно, message, до того ж message, адресований безпосередньо мені, можливо, це звістка, на яку я чекав усе життя, і якщо це, власне, той шанс, то він єдиний, його треба хапати просто зараз, повторів не буде, зосередься, ідіоте, ти ж просив про це стільки часу, зосередься, ти можеш, ти ж іще не зовсім пропащий, напруж свої пропиті звивини, засранцю, будь уважний, будь уважний, будь уважний, курва, сука, блядь, до дідька, чорт, чорт, чорт!
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 2:
— презирливо вiдгризалися дєвочкi: не для вас, мовляв, — бабульки збентежено лупали очи‑ма: не розумiли), — так що мама була невинна, аки аг‑нець, чи радше дiва Марiя (щось у нiй справдi вчувалось мадоннисте, на фотознiмках кiнця п’ятдесятих — час, коли нарештi наїлися, — така свiтиться нiжна дiвчинка в пуклях, очей не вiдвести! — личко делiкат‑не, довгобразе, з гостреньким носиком — затрачений, лагiдний, мовби внутрiшнiм усмiхом розвиднений тип краси, козацький барокковий портрет упродовж трьох столiть: Роксолана — Варвара Апостол — Варвара Лан‑гишiвна, — ех, була колись Гетьманщина, а тепер пропала!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
— корова збентежено глипає на мене своїм великим чорним оком і опускає голову так, ніби хоче поскубти на дорозі травичку. — Нема чого викликати в мене жалість!
— Малярчук Таня, “Згори вниз”