1. Той, хто здійснює завоювання, підкорює собі чужий народ, територію; захопник, підкорювач.
2. Перен. Той, хто досягає чогось важкого, прагне досягти певної мети, подолати перешкоди (наприклад, завойовник вершин, космосу).
завойовник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Як народ-завойовник вадзін не могли успішно конкурувати з аборигенами «за місце під сонцем» без родокла- нової взаємодопомоги, тому основою їхньої соціальної структури виступала система екзогамних кланів хара, в порівнянні з якою навіть сімейні зв’язки відігравали другорядну роль. Про легковажне ставлення до інституту шлюбу свідчить, зокрема, відсутність у «людей ямато» будь-яких весільних ритуалів.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
[261] Аттіла (?—453) — вождь гунів у 434—453 рр., знаменитий завойовник, якого в Європі називали Божим бичем (flagellum Dei). [262] Ідеться про Сигізмунда І Люксембурга (1368—1437) — імператора Священної Римської імперії (1410—1437).
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”
Частина мови: іменник (однина) |