затямити

Приклад 1:
Шмідти якось довго не могли собі добре всіх тих античних імен затямити, бо їм щоразу, поруч «Андромахі», «Елені», «Пенелопі», «Кассандри» та «Зої», чомусь нагадувалися ще інакші грецькі жіночі імення, які підходили під аналогію або під риму до цих: і Клеопатра, і Філопатра, і Каллімахі, і Клеомахі, і Зої, і Хлої, і Ірині, і Катарині, і ще інші якісь «…іні», аж у голові все плуталося. Через те Шмідти, коли говорили, бува, проміждо собою, попрозивали тих дівчат легшими для себе, оригінальнішими йменнями: найстаршу дівчину, Кассандру, звали вони «трапезундська наречена» — це в pendant[34] до літературних типів «Мессінської нареченої», та «Абідосської нареченої», та «Коринфської нареченої» (жартівлива аналогія з «Коринфською нареченою» їм насувалася в голову найбільше); що ж до трьох менших сеструнь, то їх вони проміждо собою називали попросту одним збірним назвищем: Backfische.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 2:
Є забобон, що коли людина впіймає найостанніший, що вже гасне, промінь сонця та встигне під той момент чогось собі щиро забажати, то таке щире бажання повинно збутися; цей забобон іде, мабуть, з поганських часів сонячного культу, коли вірили, що бог-сонце найкраще має затямити те людське благання, яке чує аж на послідку, перед розставанням. Отже ж раптом, несподіваною блискавкою пригадалося Лаговському це повір’я.
— Тютюнник Григорій, “Вир”