засвідчення

1. Документ, що підтверджує певний факт, правовий стан або повноваження; свідоцтво, посвідчення.

2. Процес надання офіційного підтвердження чогось, засвідчення певних даних або фактів уповноваженим органом чи особою.

3. (У юридичній практиці) Офіційне підтвердження вірності копії документа, підпису, повноважень тощо, що здійснюється нотаріусом або іншою уповноваженою особою.

Приклади вживання

Приклад 1:
— Я візьму на себе анекдоти; візьму й ладен дати в цьому засвідчення на папері, бо я маю до цього хист, — поважно обізвавсь Кованько. — Та, певно, фельєтони жартів?
— Самчук Улас, “Марія”

Частина мови: іменник (однина) |