Словник Української Мови
Буква
1. Примушувати когось робити щось, зобов’язувати до певних дій, часто з відтінком тиску або нав’язування своєї волі.
2. (заст., рідк.) Ставити, розміщувати щось або когось, займаючи певний простір; загороджувати, закривати собою.
3. (спец., іст.) Віддавати майно під заставу, закладати для отримання позики.
Приклад 1:
Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки… Та, правда, ти сього не зрозумієш… Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі. Ти розкажи мені, я зрозумію, бо я ж тебе люблю… Я ж пойняла усі пісні сопілоньки твоєї.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Я ж їм син… Ну, син, – то що? Бач… їм така невiстка не до мислi… Вони не люблять лiсового роду… Тобi недобра з їх свекруха буде! У лiсi в нас нема свекрух нiяких. Навiщо тi свекрухи, невiстки – не розумiю! Їм невiстки треба, бо треба помочi, – вони старi. Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички – не дочки… Та, правда, ти сього не зрозумiєш… Щоб нашi людськi клопоти збагнути, то треба справдi вирости не в лiсi. Ти розкажи менi, я зрозумiю, бо я ж тебе люблю… Я ж пойняла усi пiснi сопiлоньки твоєї. Пiснi! То ще наука невелика! Не зневажай душi своєї цвiту, бо з нього виросло кохання наше! Той цвiт вiд папоротi чарiвнiший – вiн скарби т в о р и т ь, а не вiдкриває. У мене мов зродилось друге серце, як я його пiзнала.
— Українка Леся, “Лісова пісня”