Словник Української Мови
Буква
1. Примусове відправлення когось у віддалену, переважно малозаселену місцевість як покарання або засіб ізоляції, часто політичної.
2. Перебування в такій місцевості на підставі такого покарання; вигнання.
3. У християнській традиції, зокрема в православ’ї та католицизмі — назва одного з розділів Великого покаянного канону Андрія Критського, що читається під час Великого посту (зазвичай з великої літери: Заслання).
Приклад 1:
До відділу шевченкознавства після ремонту заходить наш дбайливий завгосп відставник Хардиков і приносить два, однакового формату, портрети — Шевченка й Бєлінського — зі словами: «Они, кажется, дружили»… На той час повернулися із заслання Євген Шабліовський і Петро Колесник, до яких ми попервах ставилися з особливою повагою, як до людей, потерпілих від сталінських репресій, що до того ж не втратили гідности у кагебістських катівнях. То вже пізніше пересвідчилися, що доробок Шабліовського — то, власне, «великих слів велика сила…», і довідалися про ганебну роль П. Колесника у переслідуваннях його вчителя Миколи Зерова, читали й показували один одному вірш Зерова «Його стрічаю я — і мало не щодня…».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Вiн говорить гарно, мальовничо, з запалом i сiдає, вдоволений з себе, рахуючи сам собi, що коли присяжнi послухаються його, то Сиваш пiде на каторгу, а Левантина — на заслання в Сибiр. Встає оборонець.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”