Словник Української Мови
Буква
1. Мовна одиниця, що виражає звернення з метою отримання інформації, зазвичай оформлена граматично як питальне речення або має інтонацію запиту.
2. Конкретна проблема або тема, що потребує вивчення, розгляду, обговорення або вирішення.
3. Офіційне звернення, вимога або прохання, висловлені в письмовій або усній формі до уповноваженої особи чи органу для отримання відповіді, роз’яснення чи вжиття заходів.
4. Сутність або предмет, що є об’єктом сумнівів, вагань або невизначеності.
Приклад 1:
Завдання та запитання для самоконтролю 1. Коли і чому отримав розвиток польський ринок транспортно – логістичних послуг?
— Малярчук Таня, “Згори вниз”
Приклад 2:
Адже ми за його завданням перекладали латиною фрази типу «Болію за поразку „Динамо“» (Cladem Dynamo doleo) і відповідали на запитання, сформульовані таким чином: «А скажіть-но мені, зозулько, чи треба було Катіліні пхатися до сенату?» Як яскраві інтермедії сприймалися його виступи в Інституті зі спогадами про свого славетного батька або звітна доповідь товариства Червоного Хреста, в якій фіґурували «члени й члениці» товариства… Якщо вже зайшло на «інтермедії», дозволю собі згадати ще один соковитий епізод. До відділу шевченкознавства після ремонту заходить наш дбайливий завгосп відставник Хардиков і приносить два, однакового формату, портрети — Шевченка й Бєлінського — зі словами: «Они, кажется, дружили»… На той час повернулися із заслання Євген Шабліовський і Петро Колесник, до яких ми попервах ставилися з особливою повагою, як до людей, потерпілих від сталінських репресій, що до того ж не втратили гідности у кагебістських катівнях.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
У кінці тиради виникало маґічне слово-запитання «capito?» 1, і ми, так нічого й не додувши, обламувались, кивали головами і казали «grazie» 2. Тоді бралося наступну павзу при каві, господар ставив перед нас запалену свічку, адже в приміщеннях уже справді сутеніло, і тут на мене находило: ця жінка, ця свічка, ця кава, ця сигарета, ця минущість, проминальність, скінченність, це тільки «тут і зараз», у такий спосіб я, здається, вперше приторкався до найбільшої з містерій Заходу (десь поза Неаполем заходило сонце) — нам не зрозуміти усіх глибин цього нещастя, цих депресій солодкого перебування, однак саме перебування й не більше — Світ допускає тебе, розгортає свої принади — в ліхтарях, квітах, пахощах, свічках, перехожих тілах — а тоді, тоді починає все це відбирати, поступово і зі знанням справи позбавляючи тіл, свічок, пахощів, квітів, ліхтарів, щоб одного дня загасити рештки тьмяного світла в твоїх неаполітанських очах.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”