Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “запозичити”; отримання чогось на певний час із зобов’язанням повернути.
2. (У мовознавстві) Елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція тощо), що перейшов у дану мову внаслідок мовних контактів та асимілювався в ній.
3. (У переносному значенні) Використання, перенесення в свою діяльність ідей, образів, тем, технічних або культурних досягнень, створених іншими.
Приклад 1:
Досліди із запозичення «передового» досвіду робилися все ризикованішими, деколи переростали в експерименти. Для декого це закінчилося не надто радісно, для декого це ще триває, але найважливіше, що в результаті таких експериментів з’явилося багато найрізноманітніших речей і явищ: нових просторів, книг, полотен, музики, видовищ, пластики, кохань, журналів, жестів, слів, маршрутів, значень, арго, знайомств, фактур, контактів, акцій, структур, прозрінь, взаємопроникнень тощо.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 2:
Коли саме відбулося запозичення цього тексту українським літописан- ням – сказати складно. Проте вже в кінці XVI ст.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”
Приклад 3:
Це відбувалося через асиміляцію культури Візантії, завойованої арабами , і через запозичення знань з Індії . Наприкінці VIII ст.
— Невідомий автор, “033 Golovko Mv Kriachko Ip Astronomiia Tech”