1. Такий, що перебуває під замком або на за́мку; замкнений, закритий на ключ.
2. Позбавлений можливості вільного виходу або виїзду; ізольований, відрізаний від зовнішнього світу.
3. Перен. Неспілкувальний, замкнутий у собі; некомунікабельний.
запертий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Вона була не на вулиці, а в глибу подвір’я, вікнами виходила не на брук, а в сад; знов же й те було добре, що в великій камениці, під якою отой «кабінет д-ра Фауста» містився, не жив ніхто: тая камениця була купецький амбар, себто склад або депо товарів, який раз у раз стояв запертий, тихий, мовчущий, ба й одчинявся навіть не щодня, а хіба зрідка, для підвід, що часом привозили або забирали товари. Через те і в професоровім підземеллі, і в камениці над ним, і на подвір’ї, і в саду — була повсякчас мовчуща тиша, яку не часто можна знайти в Москві при її гримотячих, гуркотячих бруках; і отож за тую тишу, яку дехто звав — правда — гробовою й могильною, професор найбільше і любив свою квартиру.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: прикметник () |