Словник Української Мови
Буква
1. (про людину) Раптово відчути сильний страх, паніку, втратити самовладання від жаху чи небезпеки; піддатися паніці.
2. (переносно, про явище, стан) Швидко поширитися, охопити когось або щось, набути масового характеру (зазвичай про негативні почуття, явища).
Приклад 1:
Панування прилещало небогу, і їй кортіло запаніти, та в душі жаль було тієї простоти, тієї невинності, що вона збиралась кидати, сама не знаючи, чого шукає, що кидає. І щиро плакала, сама не тямлючи, чого сльози ллються.
— Тютюнник Григорій, “Вир”