Словник Української Мови
Буква
1. (історичний термін) Масові збройні повстання, спрямовані проти чинної влади або соціального ладу, що часто характеризуються стихійністю та локальним характером.
2. (переносне значення) Гучний скандал, бурхливий конфлікт, суперечка, що викликає суспільний резонанс і порушує заведений порядок.
Приклад 1:
Історик Фань Є свідчив, що латифундисти «повсюдно здіймали заколоти, вбивали старших чиновників». Гуан У-ді зумів покласти край ескалації насилля варварським, але, як показало життя, надійним методом — обіцянкою амністії тим п’яти заколотникам, які принесуть йому голову шостого.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”