Словник Української Мови
Буква
1. Почуття глибокої прихильності, ніжності та емоційного потягу до іншої особи, що супроводжується бажанням бути разом, піклуватися та віддавати себе; сильна романтична любов на певному етапі стосунків, часто на початковому, з характерним захопленням та ідеалізацією об’єкта почуттів.
2. Стан, переживання, пов’язані з цим почуттям; перебування у стані любовного захоплення, пристрасті.
3. (У переносному, розширеному значенні) Сильне, пристрасне захоплення якоюсь справою, ідеєю, мистецтвом тощо.
Приклад 1:
Бо жартівлива «трапезундська вдовичка», хоч мусила сьогодні на лекції остаточно і, так сказати, офіціально сконстатувати перед Лаговським, що недавній їхній мадригальній розмові вона не надає жодної серйозної ваги, але зробила це не з доброї волі, і це гризло її… Правда, їй сьогодні пощастило замаскувати перед Лаговським свою ображену жіночу амбіцію; вона знала, що Лаговський од сьогодні повинен думати, ніби їй байдуже до сердечних його почувань; він од сьогодні повинен думати, ніби вона охоче вважає натуральною і зовсім зрозумілою річчю той факт, що Лаговський у ній не закохався; ба їй начебто й не треба його закохання. Виходило б таким побутом, що Зоїна жіноча самолюбивість може зоставатися спокійною: професор не має права іронізувати з неї.
— Тютюнник Григорій, “Вир”