Словник Української Мови
Буква
1. Властивість людини, що характеризується схильністю до глибоких роздумів, зануренням у власні думки; стан, коли хтось задумався, замислився.
2. Відтінок, вираз, атмосфера, що свідчать про наявність глибоких роздумів, серйозних розмірковувань (наприклад, у погляді, мовчанні, творі мистецтва).
Приклад 1:
Стефан Бойко стояв, спершись на парапет, і його охоплювала спокійна задумливість міста. Іноді йому в уяву проривався гуркіт і брязк фронту і його тіло ставало неймовірно легке — від почуття, що цей гуркіт лишився десь далеко.
— Тютюнник Григорій, “Вир”