юрод

Пан­на хо­рун­жiв­на, що з Без­вер­хо­го ху­то­ра на Су­хiй Бал­цi, Оле­на Йо­си­пов­на, кот­ра по­бо­жи­лась i зак­ля­ла­ся, що нi за ко­го за­мiж не пi­де, оп­рiч йо­го, що не один ве­чiр вiн з нею до пiв­но­чi про­си­дiв пiд вер­бою бi­ля кри­ни­цi, з кот­рою вiн i перс­те­ня­ми об­мi­нивсь, кот­ра йо­му свя­тою п’ятiн­кою за­бо­жи­ла­ся, що тiльки вiн вер­неться з по­хо­ду вiд Чер­нi­го­ва та приш­ле лю­дей, то во­на за­раз i по­дає руш­ни­ки а вiн, на сеє по­на­дi­яв­шись, та у Чер­нi­го­вi аж п’ять кiп прот­ряс, щоб йо­го не дер­жа­ли та вiд­пус­ти­ли оже­ни­тись… що вiн вир­вав­шись з Чер­нi­го­ва, бiг як ска­же­ний до сво­го ху­то­ра, бiг i нiч, i день, i ко­ня за­на­пас­тив, i сам, аж за­са­пав­шись, ус­ко­чив у ха­ту та мер­щiй i гук­нув на Хiв­рю, та­ки свою наньмич­ку, щоб бiг­ла дядькiв та тро­юрод­них бра­тiв до нього прик­ли­ка­ла, щоб мер­щiй бра­ли хлiб свя­тий та па­лич­ки та їха­ли б до пан­ни хо­рун­жiв­ни за руш­ни­ка­ми… аж тут йо­му Хiв­ря i пiд­нес­ла пинх­ву: “Що, – ка­же, – пан­ну хо­рун­жiв­ну вже прос­ва­та­ли за па­на сот­ни­ка ко­но­топсько­го, Ми­ки­ту Ула­со­ви­ча Забрьоху, що вже й руш­ни­ки по­да­ва­ли i сва­тан­ня за­пи­ли, та що ну! що тiльки той, хто не був iа сва­тан­нi, той не був п’яний, а то всi лос­ком ле­жа­ли аж до дру­го­го пiв­ня; що завт­ра бу­де й ве­сiл­ля, що вже пан­ноч­ка з роз­пу­ще­ною ко­сою, звiс­но, як си­ро­та, по ву­ли­цям у Ко­но­то­пi з пi­сенька­ми хо­дить i дру­же­чок зби­ра; що йо­го дя­ди­ни по­на­ряд­жу­ва­лись i пiш­ли у Без­вер­хий ху­тiр ко­ро­ваю бга­ти; що сам пан Забрьоха приїздив i поєднав їм слi­по­го скрип­ни­ка на ве­сiл­лi гра­ти…” Сеє усе як, по­вис­лу­хо­ву­вав пан Ха­лявський та як роз­зя­вив рот слу­ха­ючи, то вiн так йо­му i зос­тавсь, аж патьоки по­тек­ли. — Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Юрод, но и премудр. Зол, но он же и благ. — Григорій Сковорода, “Сковорода Григор Й. Григор Й Сковорода В Рш . П Сн . БайКи. Д Алоги. Трактати. Притч . Прозов Переклади”