Словник Української Мови
Буква
1. Представники стародавнього семітського народу, що проживав у Палестині та вважав себе нащадками патріарха Якова (Ізраїля); ізраїльтяни, євреї в історичному контексті.
2. Послідовники юдаїзму, релігії, заснованої на вченні Тори (Мойсеєвого П’ятикнижжя); віруючі євреї.
3. У широкому вжитку — синонімічне позначення єврейського народу в цілому, особливо в релігійному, етнічному або історичному аспектах.
Саддукеями називались священики Юдеї в період царювання Ірода. 28 “Є певна втіха в сльозах” (лат.). — Невідомий автор, “Grigorii Piznai V Sobi Liudinu”
– 44 p.), часи правління якого вважаються найвищим розквітом добробуту Стародавнього Риму; Тіберієві часи – пора правління Тіберія Клавдія Нерона – римського імператора у 14 -37 pp., що відзначався неймовірною жорстокістю; володіння Пилатові – Пилат був римським намісником Юдеї у період, до якого Біблія відносить життя і смерть Ісуса Христа. 38 Мова йде про перемогу ізраїльтян на чолі з Аароном над аморейським царем Сигоном (Старий завіт. — Невідомий автор, “Grigorii Piznai V Sobi Liudinu”