ймовірність

Приклад 1:
і тому й затявся не брати з нею офіційного шлюбу, на відміну від усіх її, Дзвениславиних, зальотників, які чомусь, дослівно, всі, як один, не лише мали бажання переспати з нею (що зрозуміле), а й конче взяти з нею шлюб, усі, крім Прокопа, — то вона, Дзвенислава, розпишеться з тим (він, Прокіп, його знає) уже майже остаточно зукраїнізованим болівійцем (на яке тільки дерево не заганяє людину любов), котрий уперто оббиває її, Дзвениславин, поріг, не гублячи надії, що колись (одвічне це «колись», заради якого гине найкраще «тепер») вона зглянеться на відданого сараку, котрий на ній, Дзвениславі, наче блекоти об’ївся (декому подай місяця з неба, а як дивом той місяць дасться в руку, то його не шкода й пожбурити на смітник, як непотріб), ну й вона, Дзвенислава, вирішила зглянутися, очевидна річ, чесно попередивши свого майбутнього безправного чоловіка, що вона чекає дитину від Прокопа, з яким і надалі зустрічатиметься щоразу, як її він, Прокіп, покличе, однак той навіжений претендент на її, Дзвениславину, руку на все це пристає, не виключне, потаємно плекаючи надію, що така формальність, якщо не відразу, то дещо пізніше щось змінить у її, Дзвениславиних, почуттях, аби вона тільки погодилася з ним розписатися, чого вона, Дзвенислава, тепер потребує, щоб за всіми правилами, на які вона особисто свище, але які, на жаль, все ще чинні в цьому, з одного боку, статево розперезаному (кожна доба вигадує собі іншу продухвину), а з другого — по зав’язку просякненому людожерсько-патріярхальними забобонами світі, — народити дитину, котрої вона, Дзвенислава, воліє не обтяжувати з пелюшок комплексами байстряти, — з чим він, Прокіп, сливе, погодиться, — вияснення, у відповідь на яке він, Прокіп, уперше за час, як вони були разом, схопив її, Дзвениславу, за плечі з такою силою, що їй на мить і справді здалося, ніби зараз він її уб’є, хоча Прокіп лише глянув на неї дивним поглядом, аж вона, Дзвенислава, тоді усім єством відчула: це дивиться не Прокіп, а сама доля ниже її поглядом крізь очі Прокопа, що понад силу, наче він боровся в собі зі страшною потворою на подобу мурашкоїда, яка рапавим язиком вибирана йому з горлянки снова, — повопі, майже по складах, вимовив, щоб вона, Дзвениспава, забупа свого бопівійця, а тоді, наче нарешті струснувши з себе отруєний панцер і ставши знову Прокопом, розреготався й, розцілувавши її, одразу ж, наче в нього під ногами бухало полум’я з-під землі, потяг її до лікаря по офіційно вимагані для шлюбу посвідки про відсутність у претендентів на супружнє життя венеричних хвороб, викликав телефоном Славка Цісаря й Миколу Потічного як свідків до міської ратуші, де й зареєстрували шлюб, ба більше — раптом, байдуже що досі не хотів про те й чути, погодився переїхати зі своєї нори у содомському районі в Брукліні у прийми (як висловлювався Прокіп) на її, Дзвениспавине, надто, як на нього, Прокопа, снобістично уряджене, проте винятково світле й затишне помешкання, — попри туркусову стелю з шоколядними хмаринами й бежовими стінами, розписаними ранніми віршами Тичини Дзвениславиним каліграфічним почерком, — власне помешкання на Іст-Рівері з виглядом на прибережну зелень і на смуги води з довгими виписками, як стартові доріжки, аби за два роки, найщасливіші в її, Дзвениславиному, житті, виповненому і народженням Петрусика, і проектами подальшого розширення її власного ательє мод, ну й насамперед Прокоповою любов’ю, без якої ніщо не мало б сенсу, цьому променистому ковчегові, в котрому вона, Дзвенислава, ладна була плисти довіку, бож там уже пливла з нею її обітована земля, тим більше, що нарешті, здавалося, й Прокіп остаточно пустив у непам’ять свою навісну ідею, ніби він її, Дзвениспаву, з роками обтяжуватиме, — аби, повертаючися від Ярця Малинецького з Джерсі Сіті додому, загинути в автомобільній катастрофі, налетівши на великій швидкості на залізний стовп на одному з автострадних мостів, і це попри те, що як перегодя Ярцьо слізно божився Дзвениславі, котра звинувачувала його, що він не інакше, як напоїв Прокопа, або, ще гірше, дав накуритися гашишу, до якого Ярцьо останнім часом вряди-годи причащався, щоб, як він виправдувався, тримати крок із добою, — Прокіп виїхав від нього тверезий, як дзвін, а головне — в найліпшому настрої, котрий виключав найменшу ймовірність самогубства, — та й, врешті-решт, поминаючи все те, що згодом з цього приводу говорилося, — хіба міг він, Ярцьо, а чи Льоня Неситець, а чи Степан Борзна, з яким Прокіп ще жартував біля Гаражу, примоцовуючи в багажнику, вистеленому коцами, аби не подряпати, стару, схожу на гуцульську, скриню з старанно вимальованою мапою обох півкуль на віку, правий бік якого охороняв вписаний у стерно крилатий вершник в залізних наголінниках і з жаб’ячими ногами, котрі з віка звисали довгим кованим замком до середини скрині, що за нею Прокіп і їздив до Ярця на прохання Дзвенислави, яка нагледіла цю скриню серед старих рам, ваз, стільців і комодів у Ярцьовій крамниці, — хіба міг він, Ярцьо, бодай на мить припустити, що в Прокоповому авті їде смерть? Тобто, коли він, Ярцьо, попрощався з Прокопом, вона, очевидна річ, ще не їхала.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Ентропія і термодинамічна ймовірність З молекулярно- кінетичної теорії випливає, що кожному стану тіла (напр и- клад, газу) відповідає певний розподіл й о- го молекул за об’ємом і певний розподіл молекул за швидкостями. комірки комірки № розподілу I II III № розподілу I II III 1 abc – – 16 c – ab 2 – abc – 17 – c ab 3 – – abc 18 b – ac 4 ab c – 19 – b ac 5 ab – c 20 a – bc 6 ac b – 21 – a bc 7 ac – b 22 a b c 8 bc a – 23 a c b 9 bc – a 24 b a c 10 c ab – 25 b c a 11 – ab c 26 c a b 12 b ac – 27 c b a 13 – ac b 14 a bc – 15 – bc a Рис.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Ймовірність w кожного з 27 розпо- ділів однакова і тому дорівнює 271 . Ймовірність розподілу w , що об – числюється за вище написаним рівнянням, відмінна від ймовірності термодинамічн о- го стану системи, який відповідає цьому розподілу.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”