Значення
-
Послідовник політеїстичних, дохристиянських або неавраамічних релігій, що сповідує поклоніння силам природи, божествам або ідолам; людина, яка не сповідує монотеїстичну релігію (християнство, іслам, юдаїзм).
-
У християнському контексті — нехристиянин, іновірець, представник народу або племені, що не прийняло християнства.
-
Переносно: груба, некультурна, неосвічена або жорстока людина.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. язичник, р. язичника, д. язичникові, з. язичника, о. язичником, м. язичникові, к. язичнику
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘язичник’ походить від праслов’янського *ęzykъ, що спочатку означало ‘язик’ (орган мовлення) і ‘мова’. У давніх слов’янських текстах, особливо під впливом грецького перекладу Біблії, слово ‘язик’ набуло значення ‘народ’, особливо ‘чужий, нехристиянський народ’. Це значення перейшло і на похідне ‘язичник’, тобто ‘поганин, той, хто не сповідує християнство’. Таким чином, ‘язичник’ буквально означає ‘той, хто належить до іншого народу, чужинця’, а згодом — ‘ідолопоклонник’.