язичник

ПЕРВЕРЗІЯ 124 Розлітатися в простір: і труною без віка і ложем без тіла але й мерцем без яйця і квіткою піхви і маскою церкви але й вісткою букви і птахою вежі і вежею бляхи але й мухою ружі і запахом грому і спалахом кмину але й порохом терну і вкраденим медом і знайденим садом але й проданим задом і люстром прямокутним і прутнем марнотратним але й згустком перелітним і співним горлом рабинь і м’ятним лоном цариць але й сонним ходом сідниць і смертним сполохом п’яної риби і квітним подихом плинної глини але й винним посмаком синьої сливи в зеленій як стебла лугу і як стегна хмелю але і як стелі стебел печері світу, в пустій мов облізлий череп і мов заквітлий цвинтар але й мов вагітний стовбур і теплій мов губи в міжніжжі і темній мов овоч в міжгуб’їале й тихій мов руки в міжгрудді і зимній для вбивці мов брами і для пророка мов слово але й для блукальця мов місто і невтоленній від розпуки мов язва і від світла мов голос але й від шалу мов тіло і невблаганній своєю ніжністю мов смертник і своєю присутністю мов речник але й своєю терплячістю мов язичник і скупій мов перша й остання крапля сімені і тупій мов перша й остання мушля потопу й хрипкій мов перша й остання сурма видіння і таємній мов літо крови і мов сито слави але й мов жито ниви всередині звіра і всередині тигра але й всередині смерчу зеленій як ангел моху і як берег дощу але і як гнізда дерев пам’яті моря, в гніві без краю і без жалю але й без гніву в милості без початку і без глузду але й без милості та в чистих оліях і в злісних надіях але і в битих суліях та вчасних деревах і вутлих коріннях але і в згаслих молитвах 125 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ та в лайні всіх народів і в слині всіх оргазмів але і в росі всіх запліднень та голубій мов осанна світанку і мов каплиця ночі але й мов каплиця осанни вені смеркання і тайні злягання але й піні злипання та запечатаній навіки мов комора безмежного перелюбства Бика і мов корона безсонного перебування Батька але й мов колона бездонного перетікання Блага ясній мові і тьмяному реготі але й тужному шепоті нічного припливу сумної пустині і повільного спалення кораблів але й високого наведення мостів у ранковому наближенні до літоралі безмеж води безмірів вогню і тьми тем піску безлічей зірок але й видимого-невидимого розсипу перлин зеленої жіночої рани. Розлітатися в простір: і віком без труни і тілом без ложа і яйцем без мерця і піхвою квітки і церквою маски але й буквою вістки і вежею птахи і бляхою вежі але й ружею мухи і порохом грому і запахом кмину але й спалахом терну і проданим медом і вкраденим садом але й знайденим задом і люстром перелітним і прутнем прямокутним але й згуст­ ком марнотратним і сонним горлом цариць і м’ятним ходом рабинь і співним лоном сідниць і винним сполохом синьої риби і квітним посмаком плинної сливи але й смертним подихом п’яної глини в зеленій як стегна лугу і як стелі хмелю але і як стебла стебел печері світу, в пустій мов вагітний череп і мов облізлий цвинтар але й мов заквітлий стовбур і теплій мов губи в міжгуб’ї і темній мов овоч в міжгрудді але й тихій мов руки в міжніжжі і зимній для вбивці мов місто і для пророка мов брами але й для блукальця мов слово і невтоленній від розпуки мов тіло і від світла мов язва але й від шалу мов голос і невблаганній своєю присутністю мов язичник і своєю терплячістю мов смертник але й своєю ніжністю мов речник ПЕРВЕРЗІЯ 126 і скупій мов перша й остання мушля потопу, і хрипкій мов перша й остання крапля сімені але й тупій мов перша й остання сурма видіння і таємній мов літо ниви і мов жито слави але й мов сито крови всередині звіра і всередині тигра й всередині смерчу зеленій як гнізда моху і як ангел дощу але і як берег дерев пам’яті моря, в гніві без гніву але й без краю і без жалю в милості без милості але й без початку і без глузду та в злісних оліях і в битих надіях але і в чистих суліях та в згаслих деревах і вчасних коріннях але і вутлих молитвах та в лайні всіх запліднень і в слині всіх народів але й в росі всіх оргазмів та голубій мов осанна каплиці і мов каплиця світанку але й мов каплиця каплиці вені смеркання і тайні злипання але й піні злягання та запечатаній навіки мов комора безсонного перебування Блага і мов корона безмежного перетікання Бика але й мов колона бездонного перелюбства Батька тьмяній мові і тужному реготі але й ясному шепоті високого припливу мостів і нічного наведення ранкової пустині але й повільного спалення літоралі у сумному наближенні до кораблів тьми тем вогню води піску зірок перлин але й видимого- невидимого розсипу безлічей безмеж безмірів зеленої жіночої рани. — Андрухович Юрій, “Перверзія”