ярий

Вона для тебе досі вже вінок зелено-ярий почала сплітати. Я вже її забув. — Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

А де ти? Ось я йду! Г о л о с А йди хутчiй! Оце ще нетерплячка! (Вiдгукується). Та йду вже, йду! (Подається йти). А вернешся? Не знаю. (Iде в прибережнi хащi). З гущавини лiсу вилiтає – гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється. Не руш мене! П е р е л е с н и к А то чому? Iди поглянь, чи в полi рунь зазеленiла. П е р е л е с н и к Менi навiщо тая рунь? А там же твоя Польова, що в житi. Вона для тебе досi вже вiнок зелено-ярий почала сплiтати. П е р е л е с н и к Я вже її забув. Забудь мене. П е р е л е с н и к Ну, не глузуй! Ходи, полетимо! Я понесу тебе в зеленi гори, ти ж так хотiла бачити смереки. Тепер не хочу. П е р е л е с н и к Так? — Українка Леся, “Лісова пісня”

Тепер той чернігівський українофіл був ярий противник усього спеціально українського і прихильник псевдокосмополітизму російських соціалістів, або ліпше народників, vulgо[15] нігілістів. Дальше, з поводу українських бунтарсько-народницьких брошур я довше спинюсь на відносинах між українофільством 60-х років і російським народництвом 70-х рр. — Spomini 1867-187, “Mikhailo Draghomanov”