Словник Української Мови
Буква
1. Дерев’яна або металева частина упряжі, що надівається на шию робочих тварин (переважно волів) для запрягання в віз, плуг тощо.
2. Переносно: важкий гніт, поневолення, пригноблення, тяжка залежність від когось або чогось.
3. У техніці: деталь, частина машини або конструкції, що має форму, схожу на хомут (наприклад, ярмо підвіски, ярмо електромагніта).
4. У географії: вузька гірська перемичка між двома вершинами; перевал.
Не встиг він закласти заноза в ярмо і ненароком кинув очима за Рось: за Россю, коло скелі на долині, вкритій зеленим житом, червоніла якась велика квітка. «Де та квітка взялася на долині, та ще така здорова?» — подумав Лаврін. — Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Ну, расторгни узы, збій ярмо додолу, Будь твой свободитель скорій! Дерзни быть щасливим, от всего будь волній, Что к землѣ ум пригвождает, Да паряя виспр, гдѣ дом пространства полній, Лиш о вѣчных помишляет I слѣпого щастя дары всѣ в сем свѣтѣ Несмислам остав на диво, О когда бы еще в цвѣтущем лѣтѣ, А не в сей уже вѣк сивой Друг старик, ній умній, расказал се с толком, Что твой друг тепер толкует, То б я лѣт, что в дворской службѣ тѣрял стол ко, Не оплакивал днесь всуе. — Григорій Сковорода, “Сковорода Григор Й. Григор Й Сковорода В Рш . П Сн . БайКи. Д Алоги. Трактати. Притч . Прозов Переклади”
їм удавалося лише на короткий строк скинути з себе іноземне ярмо. В III—II тис. — Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”