Словник Української Мови
Буква
1. Неозначений займенник, що вказує на невизначену особу, предмет або явище, аналогічний за значенням до “деякий”, “один”, “хтось”, “щось”.
2. Уживається для вираження невисокої оцінки, незначності або зневаги щодо когось або чогось, часто з відтінком неуважності або невизначеності.
3. (У поєднанні з відносними займенниками або сполучниками “там”, “небудь”) Утворює неозначені займенники або прислівники зі значенням невизначеності: якийсь-небудь, якийсь-там.
Договором купівлі-продажу може передбачатися попередня оплата товарів, тобто повна або часткова оплата товарів до передачі їх покупцеві, або оплата товарів через якийсь час після передачі їх покупцеві (продаж товарів у кредит), або оплата товарів у розстрочку. Якщо покупець не оплачує товари, передані йому згідно з умовами договору, продавець має право вимагати оплати товарів і виплати відсотків за використання своїх коштів, а якщо покупець у порушення договору відмовляється прийняти й оплатити товар, продавець, на свій розсуд, має право вимагати оплати товару або відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування збитків. — Невідомий автор, “073 Mlr13”
Нещодавно мені випало на якийсь час поринути у віртуальний світ української народницької інтелігенції кінця XIX ст., редагуючи «Листи до Михайла Коцюбинського». І так багато симпатичного мені, зворушливого й важливого у плані загальнокультурному відкрилося у цих свідченнях. — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Не раз впевнююся в тому, що не завадило б реалізувати жартівливу пропозицію Юрія Шевельова запровадити на якийсь час мораторій на слова «народ» і «Україна»… І навпаки — знову від Харибди до Сцилли — небезпека повного розчинення в Іншому, здебільшого не найкращого ґатунку, породженому іншими умовами, іншою ментальністю, іншим душевним ладом. Звідси позиція «у цій країні» — спиною до «цієї країни», войовниче безбатченківство й нігілізм, ладні щохвилини вилитися в те ненависне мені «хамство» і готові увічнити стан «рідної чужини» як наш постійний status quo. — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Проте вона зберігала безпечну відстань і все провадила кудись угору, на якийсь дев’ятий поверх чи ідо, при цьому увесь час наспівувала якоюсь тропічною мовою, може амхарською. Так нарешті ми опиняємося в переповненому людом помешканні, обку реному й обкадженому всілякими екваторіяльними пахощами, підсвіченому зеленими і червоними лампами, де всі без винятку співають… …Oro, я навіть не зауважив, як ми перетнули австрійський кордон. — Андрухович Юрій, “Перверзія”