Умовний сполучник, що вживається для введення підрядних умовних речень, виражаючи нереальну, припущену або гіпотетичну дію або стан, часто у зв’язку з дієслівними формами минулого часу або умовного способу.
Частка, що вживається для вираження побажання, жалі або докору щодо нереалізованої, часто бажаної дії або стану, ускладнюючи форми наказового або умовного способу.