Словник Української Мови
Буква
1. У давньослов’янській та українській міфології — злий дух, привид, що, за повір’ями, виходить із могили після смерті людини та блукає по землі, наводячи жах на живих; часто вважається двійником померлого або його душою.
2. У фольклорі — невід’ємна частина образу відьми або чаклуна, яка, за переказами, може покидати тіло сплячої людини (часто у вигляді комахи або іншої істоти) та блукати вночі, завдаючи шкоди.
Приклад 1:
Перший виник перед паном Перфецьким сам господар, маленький зворохоблений італієць непевного віку, під вусом, 55 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ можливо, наліпленим, і з безконечним папіросом у кутику вуст, пан Даппертутто, секретар фундації, рухливий і вертля вий, чи, що так скажу, ртутлявий. — Як доїхалося, пане Персицький, як спалося, якснідалося, як вам Венеція, як вам мої дівчата, гадаю, маєте добрий настрій, Адо, ти виглядаєш фантасмагорично, зараз почи наємо!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Аж тоді вона врешті зустріла цю ногу, цю ступню, цей м’який замше вий черевичок. «Os’ tobi prava.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
ГоИ лова крутиться; коло серця пече, мов гадина смокчет кров з його… Походив він, походив по хаті, не глянув навіть матері в вічі, вийшов, ніби до худоби, та й потяг – не в загороду, а прямісінько до Гальки… На третій день – знову на ослоні в шинку. На четвертий – там його сонце праведне стрітило, там і ніч темна привітала… XVI Товариство • П’ючи та гуляючи, підібрав собі Чіпка трьох товаришів щирих: Лушня, Матня та Пацюк – одна думка, одна гадка.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”