Значення
- (Філософія) –
Властивість людини, що полягає у здатності до глибоких, абстрактних міркувань, філософського осмислення явищ; високий, піднесений спосіб мислення.
- (Лінгвістика) –
Застаріле: гордовитість, пиха, зарозумілість, що виявляється в поведінці або висловлюваннях.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. високодумність, р. високодумності, д. високодумності, з. високодумність, о. високодумністю, м. високодумності, к. високодумносте