вир

1. Швидка, бурхлива течія на річці, що утворює водоверть; водоворот, пучина.

2. Місце, де вода крутиться, утворюючи заглиблення на дні річища; вирвище.

3. (у переносному значенні) Бурхливі події, хаос, небезпечне середовище, в яке потрапляє людина (наприклад, “потрапити у вир подій”).

Приклади:

Приклад 1:
Сплелися зорі, птахи, вітер і рослини в один клубок клітин, в нерозпутане клоччя, і лиш музика, мов потоп, усе поглине, як вир, втягає в дно всі первні дня і ночі. Надлюдські справи це, нелюдські квітів льоти, празелень звуків, флейт прамова, дно натхнення.
— Невідомий автор

Приклад 2:
Не­хай не кра­де з не­ба хмар, не хо­ва до­щу у се­бе на мис­ни­ку… Ось, як усi бi­жать круг неї, то за нею, а її аж на ру­ках не­суть, бо­ячись, щоб не вир­ва­лась та не втек­ла, а во­на й бай­ду­же! Во­на спi­ва ве­сiльної пi­сеньки, як мо­ло­да з друж­ка­ми хо­дить.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
За­ко­луп­не нiг­тем во­лос та й лi­чить: “Раз, два, три…” – так як вiд­бе­ре дев’ять во­ло­сiв, та дев’ятий i рво­не зов­сiм… Пан сот­ник кри­чить, пан пи­сар ре­го­четься… Яв­до­ха Зу­би­ха щось шеп­че та спльовує, а кiт мур­ли­че на усю ха­ту… От так-то у бiд­но­го Ми­ки­ти Ула­со­ви­ча вiдьма вир­ва­ла дев’яте во­лос­ся з лi­во­го уса i нар­ва­ла їх усiх аж восьме­ро, дос­та­ла шма­ток па­пе­ру i за­вер­ну­ла ту­ди теє во­лос­ся, а пан Забрьоха, по­ви­ти­рав­ши сльози, що так йо­му i тек­ли вiд ску­бiн­ня, став пи­та­ти вiдьму, що “ко­ли, – ка­же, – зов­сiм по­во­ро­жи­ла, то вже я й пi­ду?” – Iди, син­ку, здо­ров до­до­му та ля­гай спа­ти, та й жди вiд хо­рун­жiв­ни при­си­лу, щоб слав за руш­ни­ка­ми.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”