1. (діал.) Вигукувати, викрикувати щось голосно, з надмірною емоційністю або різко.
2. (перен., розм.) Виявляти свої почуття, переживання або думки голосно, настирливо або різко, часто без потреби.
вигулькувати
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Після вересня 1868-го Липова почала карколомно змінюватись: майже повністю позникали одноповерхові дерев’яні хати, криті ґонтом, які займаються від найменшої іскри, натомість почали вигулькувати дедалі новіші двоповерхові кам’яниці з вигадливими елементами: шпилями й вежами, з флорентійськими вікнами, розділеними посередині малою колоною, із заскленими лоджіями, мозаїкою та вітражами. Звісно, вілла, яку вибудував Петро, вирізняється серед решти, як вирізняється серед селянок із порепаними руками і чорними обличчями блідолиця графиня в сукні з найтоншого мережива.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”
Частина мови: дієслово () |