1. Урочисто, публічно промовляти, говорити, озвучувати якийсь текст, звернення, промову тощо.
2. Чітко та вголос вимовляти звуки, слова, речення; артикулювати.
3. Офіційно, публічно оголошувати, проголошувати щось (наприклад, закон, указ, вирок).
Словник Української Мови
Буква
1. Урочисто, публічно промовляти, говорити, озвучувати якийсь текст, звернення, промову тощо.
2. Чітко та вголос вимовляти звуки, слова, речення; артикулювати.
3. Офіційно, публічно оголошувати, проголошувати щось (наприклад, закон, указ, вирок).
Приклад 1:
Будду зображували в трьох канонічних позах: сидячій (у стані глибокої медитації), стоячій (Будда збирається виголошувати проповідь) та лежачій (момент переходу в нірвану). Махаяністи вважали, що чим більша статуя Будди, тим краще вона передає велич божества (й сильніше впливає на віруючих), тому нерідко створювали кам’яні та мідні колоси, поруч з якими староєгипетські колоси видавалися б не такими вже й величними .
— Невідомий автор
Приклад 2:
зостались по їхнiх життях — ще можна напитись iз того слiдочка, ще можна вiдчути: твоя власна мука, на мить осяяна пiзнiм, навзахiднiм проблиском смислу, — не одинока, не перша й не остання, й тут вона згадує, що насправдi в тiй баладi труна стояла впорожнi не трийцять штири, а двайцять штири роки: та жiнка, що високо й пронизливо виспiвала свою смерть (поклала б я мужа — люблю його дуже, лягла би самая — дитина малая; лягай, мила, сама, якось воно буде, малую дитину та й доглянуть люди…), була ще молодшою за нас, дiвчисько ще зовсiм, — а ти, обурюється Сана, ти що, зовсiм там вiд’їхала, iдiотко, подумаєш, трагедiя — невдачно трахнулись, — нi, коли так переповiсти, то яка ж тут трагедiя, все залежить вiд того, як переповiдається, тiльки Сана не знає, i нiхто не знає, що розповiла тобi Дарка незадовго перед твоїм вiд’їздом, — то був чи не перший раз, коли вона розкрилась тобi по‑справжньому, хоч зналися ви ще з унiверситету, рiк перед тим Дарка поховала батька — той був музика‑лауреат, депутат i, свого часу, ледь не член ЦК, трохи, правда, i його були поскубли за нацiоналiзм, i вiн став грати на урядових концертах, а звикла до комфорту жона робила йому дiрку в головi, коли натинався на офiцiозних бенкетах виголошувати тоста українською мовою — хай i видурнюючись, блазнювато каламбурячи, “здоровенькi‑буликаючи”, представник ЦК — бетонна брила в сiрому костюмi — несхвально мовчав: жоден м’яз не здригнувсь на непроникному, мов наллятому водою обличчi, ай‑яй‑яй, що ж тепер буде, “ти ж в Канаду собрался, — лящала , скидаючи пальто в передпокої, поки вагiтна Дарка, знемагаючи од токсикозу, молола в кухнi каву для тата, — ти головой своєй соображаєш?” — i, вийшовши в кухню, засмаливши (по кiлькох обламаних сiрниках), старий сказав дочцi — так само по‑росiйськи, жорстко: “Я знаю, я всего лишь общественно‑политический шут”, i ця фраза зосталася в нiй назавжди, невийнятим цвяхом — поховали його на Байковому, з усiма почестями, в усiх газетах були некрологи, i оркестр, згiдно з останньою волею небiжчика, грав “Козака несуть”, — кiнь клонив головоньку, пiзня дитина, Дарка була пiзня дитина, батьковi на той час сповнилося сорок: вродливий, зрiлий мужчина в зенiтi слави, i як iще можна було його втримати, коли не другою дитиною?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
— Я тобi не дозволю виголошувати на вулицi партiйних тайн. Чуєш, Лiдусю?..
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”