видіти

Приклад 1:
І кля­ла во­на свою до­лю; прок­ли­на­ла лю­дей, прок­ли­на­ла свою ко­ха­ну ди­ти­ну – сво­го си­на, кот­ро­го так жал­ку­ва­ла… То був болізний ле­мент душі, гли­бо­ка ура­за сер­ця – ніко­му не відомі, окрім ма­тері… Тільки од­на ма­ти уміє ра­зом ко­ха­ти свою ди­ти­ну й не­на­видіти, жал­ку­ва­ти й прок­ли­на­ти; ба­жа­ти ба­чи­ти, чу­ти – й не ди­ви­ти­ся, не слу­ха­ти. На дру­гий день про­ки­нув­ся Чіпка, як уже сон­це підби­ло­ся.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”