Особа, яка очолює військове формування або армію, здійснює верховне командування під час війни або великих бойових дій; полководець.
Високопоставлений військовий командир (у давнину або в історичному контексті).
воєначальник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Останній крок у напрямі ліквідації реформи зробив Ехнатонів воєначальник Хоремхеб, який задля зміцнення своєї влади одружився на молодшій сестрі Нефертіті й назвав «батьком своїх батьків» Тутмоса Хоремхеб викляв Ехнатона, назвав його злочинцем, розправився з його прибічниками.
— Невідомий автор
Частина мови: іменник (однина) |